...тривожить тиша,
що нема вірша,
такого, що пронизує і диха,
що береже молитвою від лиха,
і промовляє до халепи: "Ша..!"
Дощі втомились і зійшли на нуль,
зате готують до посіву злаки,
та зчервоніють поміж ними маки,
і чорногуз на полі - як патруль
ходитиме в поораному краю.
А я скрізь тишу чую:
"Напиши
про сокровенне.
Спомин збережи,
хоча б на листі, що в огні згорає..."
За кілька літ усе те, що знайду,
зростатиме з родиною в нащадки,
а нині - про війну пишу нотатки,
і пророкую горе і біду.
*
Здалось мені, що сонце - впало в тінь.
Лишень для тих, хто мерзне і сумує
і господу шле телеграми всує -
відповідає сяйвом сновидінь,
а небо має очі і дірки,
що протікають на одкрилки світу,
тому що люди потоптали квіти,
бо ж їм потрібні квіти на вінки -
нехай би на Купалу, на святА -
барвінок знадобився, і любисток,
калинове вподобають намисто,
і Матінка згорьована свята,
і мовчазна, і втомлена думками
за рід і дім, за синову печаль,
за те, що десь загублений Грааль -
не вимовить ні зойком, ні словами...